Ду Фу прочитав
До гори підняв очі мої
і побачив там гірський хребет
-- шпичаків шпичаки. Що таке?
Від сходу на захід
позеленіло усе -- начеб то літо
весною цвітало, веселе й ясне.
Простори природи
розширялись усюди,
нехотілося
очей переводить
нікуди, нікуди.
Запитався себе сам тоді:
а деж поділися люди усі?
Природа багата іще збагатіла,
як північ із півднем зійшлися --
а сутінок від зірок відділився...
Мій дух на коліна упав,
а очі мої від гори
я відняти не знав.
Так задумав назавжди стояти.
Та чиж буде світло зоряне
мене обсягати? Не знаю...
Одно лиш бажаю:
на гори хребета андійського
колись мої очі підняти!
Ду Фу прочитав
© Copyright: Микола Щома, 2009
Свидетельство о публикации №109102907182
Свидетельство о публикации №109102907182
Рецензии