Пiзня осiнь

...Північний вітер тужно виє в полі,
Життя останнє в травах убиває.
Згоріле небо попелові хмари
Землі змарнілій ковдрою спускає.

Замовкли луки, бо птахи й комашки
Не в силах жити без тепла і сонця,
Якому владарка іржавого багрянцю
Закрила гратами дощів ясне віконце.

З журби за літом верби опустили
У став свої розплетенії коси,
І зрідка плачуть гіркими сльозами -
У воду ллють густих туманів роси.

І хатка, що ховалася у гаї,
Немає більше прихистку у липах,
Що у парфумах медоносних квітів
Її купали з бджолами у липні.

Морози вранішні на хатку наступають
В полон її бажають захопити,
На вікнах краплями малюють візерунки,
Щоб сріблом охоронців підкупити.

Та не піддамся я тривозі сивій,
Не спокушусь примарними дарами,
Я зачинюся у своїй фортеці,
Піч заряджу снарядами-дровами.

І проживу до весни, хоч в облозі -
Та нескорений духом і завзяттям,
Нудьги кайдани спогадами рвучи
Про весняне смарагдове багаття…

2009