Казка про армiйську школу

Народили бабі й діду, онука для долі.
Щоб не було їм обідно, назвали – Микола.
Так, як діда. Бабка рада, що мала, всі гроші!
На онука заказала, на неї похожий.
Батькам зовсім не погано... Дитя доглядають.
Модний одяг, з лиця славне, грошенята має.
Потягнувся, мов з води!.. - парубок Микола.
До дівчат уже ходив, вже й закінчив школу.
Раптом гульк, і вже слізьми, наповнилась хата.
Бо онука восени, беруть у солдати.
То ж прибув онук в частину, служба розпочалась.
Нема зайвої години, а «кишки марш грають».
Добре, баба гроші шле, дід не забуває.
Та й дівчина знак дає, в листах висилає.
То ж  зажив солдат Микола, в друзях ходить вміє.
Добра в лавах солдат школа, кожний день мужніє.
Лиш одне його турбує, звістки носять гроші,
Та за кожної хворує, б’ють листом по носі…
Та один раз баба й дід, плакали з печалі,
Лиш залізні всі рублі, з пенсії зостались.
Умудрилась бабка й в мить, у конверт вложити.
Може Коля схоче пить, чи в кіно сходити…
Та отримувать ті гроші, не хватило сили.
Бо солдати кланцаком зовсі нюх відбили.
Коля в діда совість будить: - не потрібні гроші,
Якще баба вишле рубель – приїду без носа!
Стара плаче, а дід радий! Онук став свідомим.
Бачиш, тішить старий бабу, приїде до дому.
Не журися буде з носом, гроші економить.
Набравсь розуму там трошки, Коля все там зможе.
Вдома тринькав наші гроші, тепер нам поможе.
А сусідка як почула, оцю диво-казку,
Та й побігла в військомат – Ваню забирайте!
Взяли вмить, відбили вщент, як у мужа жінку.
Колі – тягу до грошей, а Вані печінку.
За наученьку спасибі, та читайте казку.
Хай же доньці, а чи сину, зиче Господь ласку.