Сказка

 

(из учебника для 8-го класса «Ридна мова»)


В одному селі жила Червона Шапочка. Дівчина гарненька, ладна. Нижню половину її вроди облягали вичовгані джинси. Верхню — розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові хвацько сиділа червона шапочка. Подарунок від бабусі на день шістнадцятиріччя. За те її і називали Червоною Шапочкою. Одного разу мама каже Червоній Шапочці:
- Ось тобі пиріг, пляшка вина. Однеси бабусі. Нехай підкріпиться трохи. Старенька вона стала. Нездужає.
Як у справжній казці, бабуся жила за лісом.
- Тільки спіши, - каже мати, - поки сонечко високо.
Червона Шапочка пішла.
Відійшла на таку віддаль, що не побачиш її неозброєним оком. Сіла під кущ.
Випила вино. З'їла пиріг. Дістала з потайної кишені джинсів цигарку. Запалила, смалить і наспівує:
"Ах, эта красная рябина
Я на тебя смотрю, любимый,
Среди осенней желтизны.
Теперь уже со стороны..."
Як тут з кущів виходить Вовк! Страшенний, величезний. Очі голодним вогнем світяться.
- А-а-а! — гаркнув. — Червона Шапочка! Попалась! Зараз тебе з'їм!
Червона Шапочка озирнулася. Цвикнула через густо напомаджену губу.
- Пішов геть! Шкет нещасний! Ще не таких бачила.
Дихнула Червона Шапочка на Вовка перегаром вина й тютюну. Вовк очманів.
Схопила Червона Шапочка Вовка за вуха, сіла на нього верхи і гукнула:
- Поїхали!
-Куди? - перелякався Вовк.
- Куди-небудь! - пришпорила боки Вовка дерев'яними підошвами своїх стукалок. І той рвонув.
Каталася Червона Шапочка на Вовкові до ранку. Вранці під'їхала до бабусиної хати. Зайшла у світлицю:
- Чао предкам!
- Дитино рідна! - сплеснула в долоні бабуся. - А ти де в таку рань тут узялася?
- Ша! - приклала пальця до вуст Червона Шапочка. - Якщо маман питатиме, де я була, скажеш, у тебе ночувала.
- Господь з тобою, дитино! А ти хіба не з дому?..
- Дай щось пошамати! - сказала Червона Шапочка, викаблучуючись перед дзеркалом.
- Нема, дитино, - каже бабуся. - Бо я хворіла.
- Давай бабки. Пошлю Вовка, принесе зараз.
Бабуся витріщилася на внучку.
- Гроші давай! - хрипко пояснила Червона Шапочка.
Бабуся тремтячими руками дістала вузлика. Розв'язала.
Подала Червоній Шапочці свою пенсію.
- На. Нема більше.
- Тоді я тебе з'їм! - налякала Червона Шапочка.
Якраз у цей час повз хату бабусі проходив мисливець. Дивиться, біля хати лежить загнаний Вовк, язика висолопивши і хвоста відкинувши. А з хати доноситься схлипування бабусі:
- Не маю, внученько! їй-Богу, більше не маю!..
Мисливець вскочив у хату. Напоготові рушницю тримає.
- Хто тут бабусю ображає?
Червона Шапочка криво осміхнулася:
- А ти у родинні справи не вмішуйся! Браконьєр нещасний! Ось напишу на тебе скаргу, що ти вбив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до мене. Тоді закукурікаєш...
Мисливець був сміливий. Ніколи не тремтів перед найстрашнішим звіром. А тут жилки в нього затрусилися. Він згадав свою жінку молоду. Діточок білозубих. І, знітившись, почав задкувати до виходу.
Що далі діялося у бабусиній хаті, ніхто не знає. Бо свідків не було. Тільки десь під полудень з хати вийшла Червона Шапочка. З набитим вузликом на спині. І зникла в лісі.
Де вона блукає, досі ніхто не знає.
Може, стрінеться вам принагідно. То сповістіть хоча б її маму. Бо побивається, руки ламає, де її чадо неповнолітнє, не знає...


(Картинка с сайта - blog.kp.ru)