Життя роздумування
Від жовтих посохлих листочків,
що вітер розвіяв по землі,
навіть шелесту уже не чути...
Усе замовкло! Час тишині.
Колиб вона хотіла мене домінувати
-- зробити з мене своїм рабом,
то мала право і таке здобути...
Бо серце моє піддалося під її любов.
Колиж-бо лілїї виростають у болотах
і також темнота відбиває світло;
то чомуж, мої засумлені співи серця,
завжди сильніші в мені, не веселіють?
Колиб того сонливого світанку
від твоїх рук я не відірвався;
напевно, сьогодніб я тебе не бачив
та десь далеко -- сам байдаркувався...
Твоя одежа грайливе рококо
-- повна медаль та вишивання,
показує твою малу розумність
у справах убирання та його питань.
У садку цвітків вдачливих
туга тисячу раз мене обнімає...
Та нені сльози течуть по обличчю;
а ніхто мене не жалкує, бо ж навіть не знає.
Гортинзія біла, розова та синява
наднхули мені ідеальні бажання
-- захотілось з тобою зєднатись
щоби лучшого у світі сподіватись.
Гудок машини я придавив необережно...
Тоді вона відкрила вікно своєї спальні
тай запросила мене до теплоти ліжка
-- лучше не міг себе я чути, як кішка.
Коли був я молодший, ще хлопчяком,
то сіяв споміж дівочих вечірних колів
ввічливість, чемність та приязність;
тепер я маю, від жінок, велику вдячність...
Чомусь довірявся на конвалії, лілеї...
-- За них ухопився та польову їх красу;
а вже в травні, щось перемінилось:
засадили інші квіти... Я впав у біду!
Хоч німфи Тажу мені й не помагали
та не пив я води з джерела Іпокрена;
чомуж не буду складати вірші дека?..
-- Я є читач сонетів Луїса ді Камоенса.
Теплі дощі літа -- цеж не душ
щоденного купання. Вперше,
вода яка падає із "неба" -- не гаряча;
вона миє землю від людського брудування.
Бут Афіни й Посейдона, на трампліні свого буту
збудував собі ти рід Бутадів -- тай створив
(чи то є правда?) все людство в храму докладів...
1 жовтень 2007 р.
Свидетельство о публикации №109102107016