Ровесникам

-Що не кажіть, а вік бере своє,
Навіть, коли ще служать руки й ноги,
Бо часто й густо думка дістає,
Що вже життя кінчаються дороги.

Напомацки розчесуєм волосся,
Бо голову усіяв срібний сніг…
Запевнити себе, що то здалося,
Найліпший оптимізм не допоміг.

… А стільки ближніх на той світ пішло, -
Відбиток втрати ставлять на обличчя, -
Все зморшками пооране чоло…
Ще й інші всі життєві протиріччя.

Бо пастки розставляє нам пітьма,
Людські страждання – це їй годівничка,
То ж часу нам подумати нема,
Що помирать примушує всіх звичка!

Та ж пройде, мабуть, декілька віків,
Щоб схаменувся розум наш лінивий
Та ще і зрозуміти захотів:
Причина смерті – втрата перспективи!

-Послухайте, ровесники мої, -
Гіркі не треба рахувати втрати.
Не завершили справи ми свої,
Бо на Землі роботи ще багато.

Не порпайтесь в минулому багні,
Нехай пітьма ламає там паліччя,
Та щоб наблизить світлі наші дні,
Вперед до Сонця поверніть обличчя.
                04.03.09р.