Нашi шляхи не прямолiнiйнi...

швидкими кроками порушуючи тишу
цього приміщення
ти входиш у його похмурі та непривітні
стіни які егоїстично вперлися

своїми кам'яними руками в стелю
і стоять таким чином вже багато років
а може й століть бо немає на світі людини
яка б знала звідки з'явився цей

непривітний будинок що відчужено
стояв на схилах міста в якому вночі
на майданах кружляли в нестримнім танку
метелики з опаленими крилами

які вже пізнали дотик вогню
і тепер раділи з цього приводу
святкуючи шабаш в подружжі з ніччю

ти стоїш посеред глибокої тиші яку не порушує
жоден зойк і шепіт цієї ночі в якій вже немає
снів а лише самі тіні з'являються подекуди

і щезають знову щоб пірнути в чиїсь думки
ще незаймані проблемами всесвіту
твоя тінь теж зникла бо просто втомилася
від постійного обов'язку бути поруч
з такою людиною як ти приземленою і піднесеною
водночас

стіни дивляться згори так само непривітно
як і вчора і позавчора і тиждень і рік тому
все життя ти дивишся на їх сумний і бундючний
вираз а вони так ніколи й не змінюють його
попри всі твої щоденні невпинні благання

ти приходиш сюди кожен вечір і з надією
озираєшся навкруги але все стоїть на своїх місцях
тут панує абсолютний лад і це нестерпно
ти не хотів до цього звикати але звикнути
довелось

щораз зітхаючи з цього приводу твоє тіло
підходить до відчиненого вікна і дивиться
на танок метеликів на майдані
заздрить їм бо так само хоче забути про

посаду вік обов'язок борги гніт гідність
ґречність уважність обережність охайність
і теж відчути на собі дотик вогню
хай ненадовго але спробувати цей
заборонений плід

а потім у відповідь невігласам питаючим
чому ти це зробив сказати
просто
ВОНО БУЛО ТОГО ВАРТЕ

не питай про те що знаєш напевне
і про те чого не дізнаєшся ніколи
бо є речі які людині не можна знати
ні в якому разі

our ways are not rectilineal...

(20.10.2009)