Говоримо що ми
Іскри блискують — електро-іони
-- здається два мечі в змаганні...
В життєвій битві перемагає той
хто не вагається вступати щиро
щоб захищати свою долю --
свою душеву волю та покой...
Й небесні сили сколехнуться
як з попід хмари сонечко засяє.
Павутиння що покриває слово
розірветься як порох, та з вітром
рознесеться -- тоді коли народи,
піднімуть руки й крикнуть разово.
Безконечне зануряте у безкінцеве
секрети зберігає ніколи не продумані.
А ми, твори смертельні та педантні,
трошечки що про них думаємо знати,
себе ставляємо високо... Понад усіми
ордами народів, бажаєм властувати!
Теорії складні, про все, будуємо --
а побратима нашого, у смертнім стані,
навіть зітхання його життєвого, не чуєм.
Звідки прийшли ми та куди ідемо...
Чому ж життя у нас є колихатне
-- разами сумніваєм; разами поділяєм.
Говоримо що все ми домінуємо. І так
димонструємо пітагорасові тиореми,
тай розробляєм самобитні алгорітми,
котрі виконують чіткість силових структур.
А ми ж остаємося однаково -- як і раніше
-- безсилі... Складаємо вірші. Та не усі!..
28 листопад 2007 р.
Свидетельство о публикации №109101808388