Повернення

Вона не чекала, а він повернувся.
Сім років, шість місяців, десять годин.
І знову рукою руки він торкнувся,
І очі у очі, один на один.

Тоді помилилась, а він не пробачив.
Так, ревнощі – зла і неправильна річ.
І кращого виходу він не побачив,
А грюкнув дверима, і вийшов у ніч.

Два роки минули в страшній круговерті.
Що станеться, було йому все-одно.
Спинився він лиш за півкроку від смерті, -
Погано лікує кохання вино.

П’ять років минуло, й вона розчинилась,
Розтанула, зникла, рукою зняло,
Вона йому навіть ночами не снилась,
Так, ніби ніколи її не було.

А потім жага до дзвінкої монети,
Кар’єра, жінки-одноденки пусті...
Та якось, гортаючи вранці газети,
Він фото побачив в куточку статті.

Хвилина, - і ось він уже у дорозі,
Втискає щосили педаль аж до дна.
Сидить у авто перед домом на розі,
Вдивляється в кожну: вона, не вона?

Вона повернулася пізно над вечір,
І довго шукала у сумці ключі
А він обійняв її ззаду за плечі,
Підкравшись зненацька, як злодій в ночі.

Він навіть не дав їй сказати ні слова.
В минуле пірнувши, як в воду з моста,
Він знов цілував її, знову і знову
В здивовані очі, в волосся, в уста...

Вся ніч, як секунда, як мить пролетіла,
Все ніби й інакше, і так, як колись.
В єдиний клубок дві душі і два тіла
В палкому пориві назавжди сплелись.

Він потім заснув, а вона ще не спала,
Дивилася просто, як падає сніг.
Здавалось, що небо на землю упало
Килимом іскристим коханню до ніг.