В передчуттi...
Ушістсоте я напишу твоє ім’я,
Ти хоч у пам’яті залишся,
Кохана, ніжна, ми ж сім’я
Були колись – тепер позаду
Всі дні і ночі твоїх рук.
Ми зняли почуттів блокаду,
І я тепер для тебе друг.
Та ти не плач, бо ж зійде сонце,
Розсіє вранішній туман,
І мої тілоохоронці,
Пробачать твій гіркий обман.
Я вибрав мило і мотузку,
Бо куля легша смерть, повір.
Під «Хеннесі» несуть закуску –
Пів-банки ртуті і зефір.
Важкий тут вибір… Помічаєш?
Ну от і я про це кажу,
Мене ти скоро не згадаєш,
Все, цьомки-бомки, я біжу.
На ешафот я ступлю першим,
Хоча жінок завжди вперед…
Коли зі мною вже завершать,
Ти, мабуть, візьмеш пістолет.
Що поробляєш тут? Гуляєш?
А наче в горобців стріляєш.
Будь чемна дівчинка! Па-па!
Чекатиму твого дзвінка…
14.10.2009
Свидетельство о публикации №109101503884
Однак, не зважаючи на глибину почуттів, викладених у вірші, я все ж дозволю собі невелике зауваження.
Як на мене, не можна римувати весь вірш через рядок (1-шу стрічку з 3-ю, а 2-гу з 4-ю), а в останньому чотиривірші - римувати підряд (1-шу стрічку з 2-ю, 3-ю з 4-ю).
Звісно, автор має право на своє бачення.
Андрей Гуменчук 11.11.2009 02:27 Заявить о нарушении
Вірш - це поїздка, а його кінцівка - це гальма для "встряски" і час для обдумання написаного...
Спасибі за рецензію!
Тарас Скальпель 11.11.2009 10:49 Заявить о нарушении