Промова Сонячного краю

Забарились мої діти,
Йти не поспішають.
Мені мотлох непотрібний
Все ще закидають...
Мене пасинки годують
Свіжими "казками",
Що держави я не маю,
"Єдінєнія желаю".
Й балачки ці проростають
В душах бур`янами.
Так,і досі я чекаю,
Що очиститься земля
Від катів моєго краю
Й від політики Кремля.
Балачок багато чую
Про відродження своє,
Хтось наївно пророкує,
Що на Захід я крокую
(Наче компас в мене є).
Та порожні балачки ці,
І нікуди я не йду,
Подивись в мої зіниці
Там-літають чорні птиці,
Там-сліди від моровиці,
Спорожнілі там криниці,
Що плекають самоту.
Я-народжена від Сонця,
Я-співаюча земля,
В жовто-синій оболонці,
Я-ваш дім,життя,сім`я.
Відкривайте,діти,очі,
Озирніться навкруги!
Я-нічого більш не хочу,
Вам-і це не до снаги...
Відшукайте мою долю
У Шевченківських віршах,
Там-і істина і воля,
Не сковав якої страх.
Зрозуміте,мої діти,
Тільки єдність поміж вас
Зможе націю зцілити
У такий нелегкий час.
На мені-сліди від крові,
Я чекаю,знов та знов.
Вірте,діти,цій промові,
Бо у ній-до вас любов...