Збудуймо Щоми

      Відбудуймо Щоми

      Була колись Щомівщина
      - не селож якесь, а хутір,
      моя батьківщина. Жили там
      спокійно дідуся, бабуся та
      діти їх: мій тато й мамуся.

      До школи ходили, та землю
      лагідно кохали. Садили усе
      що потрібне людина бажала.
      Та земля була щедра і все,
      без турботної праці, давала.

      Було дітвари чи не мало --
      як комахи зростали в селі і
      дівчата та хлопці в жупанах
      гопака танцювали. Весело і
      любо жилося людині тоді!..

      Федір, Оксана, та син їх —
      ось Щома Панас. Павло та
      Маруся — братусь і сестра.
      Пригадати любимо їх. О, як
      скоро минулося і за час!..

      Козак Нестор, та Мотря --
      ось вонаж із дому Колач.
      Донька їня Катерина, тоже
      Матвій, Грицько, та Варка,
      діти чесні. Деж вони січас?

      Панас, Катерина та їх діти:
      Ларіон, Микола, та Маруся.
      Було іще три — Коля, Гриць
      також Володя, що негода —
      від голода їх забрала. Крах!

      "Чорні ворони" злетіли, тай
      на землю Щомівщини сіли!
      Хутір в сумнів захопився --
      брат від брата відрізнився.
      Радянський закон учинився.

      Колись були рідні; тепер же
      стали всі негідні. Розїхалися
      по степах чужих породів --
      один одного забули. Нема ж
      навіть ні сполуки. Таке чули?

      "Розпрягайте хлопці коні", тай
      підемо спочивати. Побудуємо ми
      новий хутір, хай буде він Щоми,
      а може й бути також Жовтневе...
      У чім справа, як є ми з нами?

      травень 2008 р.