Називали зорею-зiрницею
І горнулися до тепла.
Величали мене жар-птицею.
Може, нею колись була.
І жила собі, сонцем сяючи,
А у підсумку — лиш зеро,
Адже кожен хотів, прощаючись,
Залишить на згадку перо.
А до щастя не знала шляху я.
Може, щастя — до сивих скронь
Жить малою сірою птахою
Поміж теплих твоїх долонь.
Свидетельство о публикации №109101104935
Иван Нечипорук 22.10.2009 00:30 Заявить о нарушении