Знеструмлена, знесилена, безкрила,
Нечутним кроком йшла по під хати,
До джерела, що зветься просто мрія,
Що раз ступаючи на кляті остяки…
Куди, навіжена, їй доля в слід гукала,
Ти вже забула як навпомацки блукала,
І крихти віри по кутках душі збирала,
Як промінь світла в темряві шукала,
В дощах осінніх, розплескавши сни?..
Ні, як той біль пече, на вряд коли забуду,
Але, хоч кажуть що від тебе не втечеш,
Я все одно, на перекір тобі, щаслива буду,
Затям собі - моєї віри нізащо не відбереш!
Я буду щаслива...
© Copyright: Татьяна Камышева, 2009
Свидетельство о публикации №109100903610
Свидетельство о публикации №109100903610
Рецензии