Упражнение в восточном жанре

***
Дивилась я на тебе - і в ту мить
нестямилась, як руки самохіть
для тебе почали вінок сплітати.
Була твоя краса як ті гранати.

© Леся Українка


Не маю гарних квітів під рукою,
Що у полях моїх цвітуть весною.

Та все ж сплету вінок тобі барвистий
З цих потаємних слів моїх намистин.

Переплету жагу і скромну тишу,
Ще й різнотрав"ям днів моїх завішу.

Тим різнотрав"ям, що в очах буяє,
Як небо недосяжне і безкрає.

Спивають небо очі як волошки,
Воно ж не наближається нітрошки.

Напнуте між незрушними стовпами,
Напоєне холодними вітрами.

Я йду у небо по мосту з проміння,
Вже обірвала все своє коріння.

Воно ж не ближче стало, не тепліше,
Лише земля що далі, то миліше.

Лише вінок несплетений на вітах,
Що вже не може серця обпалити.

І я зриваюсь з мосту знову й знову,
І я вертаюсь як мисливець з лову.

Так з квітами небесними вертаю,
І у вінок земний їх заплітаю.

Грабіжниця і самохіть вигнанка,
Я знов бреду через твої світанки.

З вінком в руках і піснею у серці,
Ущент розбита на небеснім герці.

Хоч каюсь, не журюсь з мого падіння.
Хто ж дав моїм пісням благословіння?

Київ, Голосіївський парк.
Осінь 1995