Розважалка 7 - для малят

- Пф! – фиркнуло цуценя Паті, наштрикнувшись носом на сіреньку голчасту кульку. І що це за колючка тут виросла? – обурилося воно..
- Я не колючка, - почулося з трави. – Я їжачок.
- Їжачок? – здивувався Паті. – Уперше чую. Їжачок! Ну, добре, якщо ти не колючка, тоді ти хто?
- Тож кажу тобі, - знову почулося з трави, – я їжачок. Така тваринка. А колючка – це рослинка.
- А я тоді хто? – поцікавився Паті.
- Ти також тваринка, - повідав йому їжачок, показуючись із трави. – Дивись, у мене, як і у тебе, є вічка, носик, лапки.
- Тепер бачу, що є, - пильно вдивляючись у незнайомця, погодилося цуценя Паті. -  Тільки ти, напевно, дуже зла тваринка, якщо така колюча. На тобі ж самі голки!
- А от і неправда, я зовсім не злий, - образився їжачок. –  Та і голки у мене тільки по спинці та по боках, а черевце у мене м’якеньке, хутряне.
- Краще б ти увесь хутряним був,  -  невдоволено пробурмотіло цуценя Паті, облизуючи поколотий ніс.
- І зовсім не краще, - відказав їжачок. – Бо ці голки – це моя зброя. Я ними від ворогів захищаюся. А щодо твого носа... Вибач. Я ж не міг знати, що у тебе на думці.
- Не міг знати! - передражнив їжачка Паті. - Так от, окрім бажання понюхати незнайомий об'єкт, у мене на думці нічого не було, –  вів далі роздратований Паті. - Звичка у мене така - усе нюхати. Розумієш?
- Розумію, - похнюпився їжачок. – Але ж я вибачився.
Цуценяті стало шкода їжачка.
- Ну, добре, - поблажливо сказало воно. –  Кажеш, голки – це зброя. А от візьмемо, наприклад, мене - у мене немає голок. Чим, мені від ворогів захищатися?
- У тебе є міцні зуби, – збагнув відразу ж їжачок. – І,  до того ж, ти швидко бігаєш.
- Добре. А моїм друзям, жабеняті і трав’яному конику, чим від ворогів захищатися? - продовжував Тяв. – У них немає ані голок, ані міцних зубів.
- Зате вони вміють добре плигати, - не розгубився  їжачок. – Можуть втекти та сховатися від нападників. А жабеня ще й швидко плаває.
- Припустимо, що так, - не заспокоювалося цуценя. – А що от моєму другові каченяті накажеш робити? У нього, до речі, також немає голок.  Чим йому від ворогів захищатися? Адже каченя Кря, окрім плавати, не вміє нічого, ані кусатися, ані плигати, ані швидко бігати. Що бідоласі зостається?
- Як що? – щиро здивувався їжачок. – Як що?! Мати такого відданого друга та захисника, як ти!
І це були, без сумніву, саме ті слова, які цуценяті так хотілося завжди почути.
Воно із вдячністю подивилося на їжачка, і у ту мить йому навіть здалося, що воно могло б стати захисником не тільки для каченяти, але і для всіх-усіх...