Лина Костенко. Я брошу всё

               



            
Лина Костенко

Я кину все. Я вірю в кілометри —
обвітрені, задихані і злі.
Багато їх у матінки Деметри,
Котра була богінею землі.
О, розмотай шляхи мені, богине!
Світ за очі від себе забіжу.
Рятуй мене, врятуй мене, бо гине
моя душа, задивлена в чужу.
Так ніжно, так беззахисно, так віддано,
так всупереч тверезому уму.
Врятуй мене розлукою і віддалю,—
ні спогаду з тобою не візьму.
В гірких оазах сонячної цедри,
де грім тримає зливу в рукаві,
де тільки версти, дерев’яні зебри,
пасуться в запорошеній траві,—
хай буде степ, хай буде ліс і гори,
хай вибухне земна твоя пралють,
коли лихі на око семафори
мені дорогу смутком переллють!


Я брошу всё. Я верю в километры -
они, в ветрах задохшиеся, злы.
 их множество у матушки Деметры -
 она была Богинею Земли.

О, размотай пути мои, богиня.
Сбегу, скитаясь по краям чужим
Спаси меня, спаси, иначе сгинет
 душа, так зачарованная им.

 Так беззащитно, нежно и печально
 так вопреки тверёзому уму...
 Спаси разлукой и безбрежной далью -
 С собой воспоминанья не возьму.

В оазисах, горчащих солнца цедрой
где гром упрятал ливни в рукаве
и только вёрсты. деревянной зеброй
пасутся в запорошенной траве, -

Пусть будет степь, пусть будут лес и горы
Пусть  вырвется, земля, твоя пра-лють*)
и пусть лихие очи семафоров
мою дорогу грустью перельют.

             *)   Пра-лють - неологизм , созданный Линой Костенко из приставки "пра"- (прадед, прадавний - древний) ислова "лють" - злой, лютый