Вона

Вона виглядає як мати,
мати своїх ровесниць
Вона продовжує шкандибати,
переступати
через свої весни
в  місті, яке об’ївшись дурзіллям,
перестало спати…
Як врешті й вона вже давно не спить
з чоловіком…
З віком вмирає Химера Кохання,
«очі-дівочі-зітхання-прохання»
Вітер змітає з німих тротуарів
мотлох вчорашніх газет
That is impossible*, c’est impossible**…,
стрінувшись поглядом з мачо,
вона промовляє…
Віри немає, бо щастя немає…
Наче талантів було з таланом
море…
Де воно зараз?
Хвора вар’ятко, ти - мати абсурду,
кара-і-кара із марень і міфів…
Сурдопереклад…
Таємная втіха…
Стріха намокла від сліз
і вже дах протікає…
Каятись марно, бо гріх – ілюзорний!
Час зупинитись, покликать дівчатко.
Он вона – поряд, де мама і татко
зорять в травичці своє котинятко…
Он вона – поряд, вар’ятко, спинись!
Марно…не чує…вона виглядає…
Коворот***…поле…нікого немає…
.....................
* це - неможливо (англ.)
** це - неможливо (фр.)
*** коворот - ворота на в'їзді до села