Відголосся струн ніжних, красивих
незабутніх, як плескіт Дніпра,
полягали на голови сивих
дідуся і бабусі, котра,
мовчки витримав дзвони й не дзвони,
переклавши з дітей обурмач,
на колінах каштанові крони
умовляла, - врятуй та не плач...
Та й не дОжили до спокоіння,
не діждались роси... Видокрай!
Не сумує ніяк покоління...
Мертвим - мертве, живим - Боже, дай!
ВЗ.КИЕВ
Видокрай!
© Copyright: Вениамин Зафт, 2009
Свидетельство о публикации №109100402149
Свидетельство о публикации №109100402149
Рецензии