Вона живе для нас

Напевно немає пояснення тому, що крутиться вітер на весні,
як ніколи не зможемо прокинутися, та запам’ятати погляд холодної
ночі що наступає серед думок...
Напевно тяжко спостерігати, як Земля тікає, від нестачі світлого проміння душі,
чому тільки час бачить її сум, бачить її радість, відчуває
як скрізь її безмежні хвилі, простягається серце нашого життя...
чим більше вона усміхається, чим більше живе своєю дикуватою хвилиною,
яка шукає себе поміж мотлоху вогню, серед ржавої тканини,і пустого середовища..
тим більше вона розуміє, що нездара той якого
вона бачить серед у всієї індивідуальності людей,
серед усього сміття, за для якого вони порушують всі закони простого щастя
Напевно коли колискова пролунає поміж темного ліса,
і земне буття перетвориться в забуття, вільною вона стане,
а доки спрага не спине бідного жебрака якій плаче тому,
що він не бачить істину позначену на його руці,
якій хвилюється і-за пошуку просторової картини своїх очей,
але погляд його вже мертвий, як свічка, що знайшла свій початок...
Доки і вона буде продовжуватиме співати пташкам свою історію,
доки вона буде шепотіти ти мені справжні слова, про її віру в те,
що вона досі ще є, за для нас...