Стяг святая Русь

      Підійнімо стяг святої Русі

      І

      Козаченько зажурився,
      під калиною задумавсь
      -- сумно стало йому дуже
      тай до долу повалився!..

      Козак думав про Вкраїну,
      про свою рідну домівку --
      спогадав про її славність;
      й затужило його серденько.

      Пригадав свого дідуся і як
      був іще маленький. Слухав
      пильно всі розмови, а тепер
      і пригадав, як дідусь співав.

      ІІ

      То були колись варяги, люди
      сильні й не будь які, що степи
      із половцями, разом подолали.
      Стяг, святої Русі, ось підняли.

      Тоді прадіди вийшли на поле,
      щоби сіяти глаголи -- слово дії
      та любови української розмови.
      А діди їх заступали: Будували.

      Сотні років так протікали... Алеж
      такого поляни не гадали -- їхня
      земля сколихнулась. Затряслася
      тай великою могилою замкнулась.

      ІІІ

      І малина вже більше не розцвітає.
      Та соловейко навіть не так співає.
      Кажуть, що він чужою розмовляє
      а своєї — вікової. навіть не знає.

      Велика Русь -- ти наша мати! Деж
      твої діти? А деж їх розшукувати?..
      Чому ж заснула ти сном спокою --
      отогож козаченька, під калиною?..

      Чиж не пора? І вже давно, треба
      усім нам всати!.. Відновити силу
      -- стяг слави дідової, святої Русі,
      аж до просторів неба підійняти!..

      14 липень 2008 р.