Автомобiлi

Автомобілі
Яких проносять повз вікна твоєї оселі
Застигають чорними крапками
Під ледь відчиненими повіками
коли вводиш наступну дозу

я зупиняюся біля крісла
зупиняю свої капці, що рухаються незалежно
щоб подивитися на тебе в останнє
намагаюся відокремити від м’якого крісла і взяти в обійми
але не можу і лише одягаю теплий светр
що пахне стиглими польовими квітами
бо скоро наші пальці стискатимуть
скло сервізів аж до наступного вечора
скло оголюватиме до кісток автомобілі
яких проносять повз вікна нашої оселі
вікна, що вирощують на собі сутінки
накладають їх до кратерів депо 
на розлогих судинах рук

рейси поїздів-окремих всесвітів проходитимуть через нас
на рейках ці скрипалі заграють свою мелодію
іноді в дисонанс
але врешті мелодію, яка замастить рухи
поховає нас в кріслі
де ми будемо стікати важкістю і навязливістю руху смичків
і в один момент, про який ніхто не знатиме й не очікуватиме
кожен скрипаль підстрибне
щоб подивитись на сідаюче сонце
під нашими повіками