х було так багато, що вони могли...

***               
Їх було так багато, що вони могли
принаймні скласти конкуренцію зіркам,
які можна побачити за всі пори року
з усіх земних пунктів спостережень.

Якщо загіпотезувати, що небесні тіла – то очі,
то виходить, що ми один одному
дивимось в зіниці – небо і люди,
така собі гра в хто кого передивиться.

На світанку небесний візаві починає здаватись –
невидимі повіки, чи мушлі, ховають верховні очі
щонайбільше на день, щоб продовжити гру
завтра, яке для нас вже настало.

Їх було так багато – тих, хто замріяно чекав,
що з небосхилу відірветься бодай одна зіронька,
і буде хоча б мить, щоб встигти загадати бажання,
а потім ще й дочекатися здійснення мрії.

Але тої ночі всі зірки були мовби приклеєні до неба.
Не впала жодна. А бажань було так багато.
Так багато, що від них спалахували
нові  мегасузір’я –  тут, там і всюди.
               
А після ночі сходила наша зірка –
сонце, на яку вже ніхто не загадував…