День...

      День осінньої ночі

      Не так давно,
      як мені снилося,
      ось таке вам розкажу.

      Вітер спокійно віяв
      а небо синє
      висіло понад землею
      - може котилося кудито...
      А я ж не знаю;
      для мене виглядало
      ніби природу від когось,
      під свої плани,
      по тихенько лаштувало.

      У чімже була справа —
      не думаю хтось може знати:
      де починається початок неба
      а деж кінчається початок?..
      Навіть я думаю і знати
      нікому цього не треба.

      Котилося небо
      і хмари котилися тоже...
      За гори ховалося сонця проміння
      та краплі води бризкали землю —
      арома, в повітрі, свій стяг протягало
      та птаство послідній спів дня зберігало.

      А ніч не прийшла ще
      хочаби спокою усі вже шукали.
      У хатах телебачення розмовляли
      - повідомлення, новинки зі світа.

      Де котрі — їх не багато,
      лишень музичний стан брали.
      Вечеря та гомін, між своїми,
      у багатьох хатах місце мали.

      А надворі, вийшов з хати,
      тай піднявся у висоту далеку
      - немов лебідь сизий,
      по водах синього моря,
      місяченько тихенько сповзає...
      А від когож тай до когож
      він ось так втікає?..

      Діти граються, співають
      пісеньки веселого стилю;
      а старенькі, у сорочках білих,
      про своє минуле розважають.

      Одик каже — другий слуха:
      як було то мило
      в ті часи коли писалось
      пером та чорнилом...

      Вітер віє, розвіває --
      ніби грається смирненько;
      дітвара кричить, співає,
      а мати, вечір готує...

      Білі голови стареньких
      колихаються беззмінно
      - рибаків розмову водять.
      Від сьогодні до учора,
      чомусь все відходять!

      Такий вечір, осінньої ночі,
      коли літа проминають
      та проходять дні поточні...

      Ось такі дні всіх чекають.

      15 квітень 2008 р.