Що розказать тобi, мала?

…Що розказать тобі, мала?...
…Ого! Ну ти й завдання задала!...

…Бажаєш ти душевного тепла?
Щоб серце тануло в коханні,
Щоб квітли в нім троянди ранні,
Щоб затяглись на ньому рани,
І біль розтанув в нім останній?
Щоб завмирав від щастя подих?
Щоб душу, наче в райських водах,
Хрестили ангели осяйні?
О, так, мала, бажання – файні!
Та чи ж я можу дать тобі
Те що ти хочеш? Далебі,
Не в того просиш долю свою!
Звернися краще до сувою,
Де мудрість вічна, нелюдська,
Б’є джерелом. Вона п’янка
Потоком душу заливає,
Без жалю марне вимиває,
Та іскру в серці напуває,
Що дасть тобі нове життя.
Без болю і без каяття,
Правдиве, чисте, вічне, з Б-огом…
Але, мала, ота дорога,
Яка веде до поняття,
Що нинішнє твоє життя -
Не саме краще… Ох, дорога…
Яка ж вона важка, їй Б-огу…
Та маєш ти пройти сама
Той шлях, бо іншого – нема...
І ось тоді, за небокраєм,
Тобі незнане засіяє
Величне світло і кохання
ЙОГО оберне всі бажання
Пусті  - на попіл. А нові –
Вкладе у душу. Й кольорові
Твої здійсняться мрії… Нові?
Мабуть… Я – ще не був там…

…Що ще тобі сказать, мала?…