Мой дедушка не предатель!!!

   267 дивізії 848 полку, 52-ій армії,першого формування,
та моєму дідові в.о командиру взводу 6 роти, 2 батальйону,-Божок Григорію    Никифоровичу, який потрапив під "запугувальні мехлісівскі ростріли",що відбувалися задовго до наказу Сталіна На Волховському фронті, разом з підлеглими :Демшевським Андріем,Волощенко Олексіем, Марченко Трохимом,Кузьменко Іваном, Скрипка Михайлом, і були розстріляні "за зраду Батьківщині" 28 квітня 1942 року за рішенням трибуналу 59 армії.Наша родина зрадником мого діда ніколи не вважала. Він пройшов фінську "Дивну війну",героїчно воював за розповідями однополчан майдже рік,був представлений до нагород.Тому в 1993 році,моя мати Божок Валетина Григорівна,узник концентраційних таборів, подала позов до Військового суду, Ленінградського округу, який переглянув вирок і замінив статтю "спроба зради Батьківщини". Отже до цього часу мій дід,його підлеглі, чомусь всі вихідці з Чернігівької області, вважаються "напів зрадники".Так, як і всі з 2-ї ударної армії,та частини 52 армії.Які полягли в районі "Долини смерті", а 267 дивізія мого діда лягла повністю.Цім твором,я піднімаю питання перед Президентами України та Россії,урядами, юридичними органами,військовими органами,дослідити це питання і винести
остаточне рішення.Гріх скоєний в оцінках дій, Волховського фронту лишаеться по- сьогодні.
Добра пам"ять, про наших рідних, варта щоб за неї боротися.

Малий я був !- крутився біля мами,
Але живою пам"ятаю ту картину,
Коли бабуся перед образами,-
Гришу повернути їй просила.
Так сорок літ,до Спаса на колінах,
Нам всім казала:"Безвісти пропав!"
Його любила й трьох діток народила,
А він, як "зрадник" за бруствером упав.
Вона сама вже підняла діточок
І не збагнуть нам було тоді,-
"Накази Сталіна" та " мехлісівський вишкіл"
Були жорстокі не гуманні дні,- "круті".
Дідусь мій був, не з тихого десятку:
Козацький стан,звабливий чорий вус,
Коней любив та "чарочку на празник"-
Не зрадник він,я в тому забожусь.
Коли війна постала на порозі,
З Євминкики коней гнав в далекий тил.
Повернувся й попрощався на "Узвозі"
У військомат в команду попросивсь.
Який же зрадник він коли ще в 39 - тім,
На "дивній  війні",- відважний був,
І Маннергейма танки він вже бачив,
Коли ніхто, про них, ще і не чув.
Пройшов героєм цілий рік в окопах,
На Волховськів холоднім фронті,
Там в зимку замерзали не бійці,-
"Льодніли" там полки та роти,
В,"Долині смерті" і Вишервівськім кільці.
В, боях жорстоких близько до біди,
Як приклад стояв він перед воїнами,
Та пильністю пишались "стукачі"
За тими, чиї землі окуповані.
До розпоряджень їм не привикать,
Он, в тридцять сьомім,скільки накрутили?
Що їм, шістьох Героїв розстрілять!!!
Як, міліони, на той світ пустили.
Не знаю,що дідусь казав, що думав,
Та тільки з бою вийшов до своїх,
На нього командир, якийсь провину,-
За всіх поклав - за мертвих та живих.
Ще не було, тоді наказу Сталіна,
І орден так дідусь мій не отримав,
А, девять грамів в груди його вразило,
Ті, девять грамів, про які й не думав.
Знищить сміливих, щоб слабкі боялися,
Ще з давніх літ так на війні пішло:
"Хтось скаже не змогли, не розібралися,-
Важкі бої, не до того, нам всім  було!"
Село палили,- у приниженні та рабстві,
Бабуня по таборам, з дітьми пройшла,-
І силу та мужність брала від любові,
До чоловіка, що зародилась і жила.
Коли у Лінці,ситі визволителі,
Життя заможне їй пропонували,-
З надіею обрала, вона рідну Україну,
"Хоч Сталінську",- бо іншої не мала.
І серце з туги й болю, часто рветься,
Пробачте нас усіх, бубуся Гапа,
А, владноможцям на той світ хай донесеться:
"Дідусь не зрадник , а ви вбивці...!- крапка.