Його ім’я, навіки чорним в пам'яті
Закреслила, звела круг серця мур,
Та по сей день на тім холоднім камені
Огидним лишаєм сліди тортур.
Вже де не де на нім глибокі тріщини,
Загоєні, помітні ледь крізь пил,
Та місяць - півтора до Благовіщеня
Нев’янучий барвінок стіну вкрив.
Яскравим сяйвом, оксамитом нечуйвітер
Жовтогарячим знов надрукував
Точнісінько такі знайомі літери,
На щастя то було твоє ім’я.
Але все те, що ним було зруйноване,
Відбудувати ще чи зможеш ти?
Бозна…бодай коханням заціловані,
Запечені вуста мої були.
Його м я, нав ки чорним в пам ят
© Copyright: Катя Андриенко, 2009
Свидетельство о публикации №109092200426
Свидетельство о публикации №109092200426
Рецензии