Iнквiзитор

Коли б юрба розгнівана змогла
Міцний заслін солдатських спин прорвати,
Твій ешафот би хвилею знесла:
-Спаліть чаклунку! Відьма! Винувата!

Ти, ланцюгом прикута до стовпа,
Таким міцним, що й годі розірвати...
Що люди ті? Вони - юрба сліпа.
А ти... А ти... В однім ти винувата:

Звела із розуму мене, чиє ім'я
Немов би складене з кількох кривавих літер,
Із жахом промовляється, бо я
І є сам жах. Верховний інквізитор...

Твоє волосся, наче водоспад,
Гарячим полум'ям - у серце, під сутану...
Б'ють кулаки у мідь солдатських лат,
Завис в повітрі вирок твій останній...

-В чаклунстві - визнана! З покорою  ж ступи
В вогонь очищення, без жодного вагання!
В словах молитви дух свій укріпи!
Ти -
      будеш спалена у полум'ї...
                кохання !
                *   *  *
Гірський струмок. Над ним - маленька хижа.
Він і Вона... З дитям... Зірки та тиша...
В жорстоке Місто їм немає вороття...
І є легенда...Про врятоване життя...

_____
Картинка: www.mifov.net