Кликало до себе небо синє.
Неповторні очі малюка.
І вони від неба яскравіли,
І чекали з неба пізнання.
У повітрі бабки миготіли,
Промінь сонця в очі відбива.
Та малюк рукою не прикрився.
Він чекав із неба пізнання.
І вже час до дому повертати.
Але він, очей не відрива,
Розказав на вушко своїй мамі,
Що чекає з неба пізнання.
І тоді вони удвох присіли,
З посмішкою в небо погляда.
Вишня з цвітом, так і мати з сином
Вдвох чекали з неба пізнання.
Кликало до себе небо синэ
© Copyright: Юлия Бырсан, 2009
Свидетельство о публикации №109091500762
Свидетельство о публикации №109091500762
Рецензии