На крилатих кондорах

На крилатих кондорах
      
На широких крилах
андійських кондорів,
усю небезпеку хижаків,
задумав я закласти, тай
запустити у повітря
на просторах високих гір...
    
Нехай там літають повільно
й довільно крилами хай б"ють
смертельно свої обрії.
А тут, у низені,
спокійно ми будемо жити
-- як братерство в тишині...
      
Нехай тут зігзаги крутійства
тако званних хитрих людей
- злодійної волі тварини,
обдурюють нас іще більше.
Миж-бо привикли до їхніх очей.
          
Промінь прозорий світла
купався у водах океану
зелених тонів тонкої китайки;
а моя голова, у грубім картузі,
видумувала щось.
Якісь байки.   
   
Зігзаги раннього легкого вітерця --
веселий танець, у повітрянім колі,
безугавного виду малюють...
Здається в дитячім садочку,
дітоньки щось виробляють,
а тодіж і руйнують. 
   
Якіж то красиві і блакитні є метеори
що прорізують простір,
тай одпливають на захід,
а може, й на схід... Не знаю!..
Це є падаючі зірки -- не хрещені діти,
похожі на одну одна, шукають привіт.
      
А там делеко, я бачу силюети...
Здається там гори та зелені долини.
Безформні й аморфні,
віково заснули, високі такі
-- аж до хмар досягають.
Говорять, що то є драбини до неба...
    
Та ще когось дальше я бачу,
алеж по цьому боці високої гори
- здається сковзає корабель...
На поверху ж носа його,
нікого немає.
То чомуж він і плаває?
    
Паруси надуті,
та якір піднятий,
щогла поцілив свій погляд до неба.
Різати хвилі Чорного моря...
Часами і Дону і Бугу, як треба.
Така ж то і є його доля!
А деякі кажуть:
"то є Божа воля..."
    
На крилатих андійських кондорах,
хотівби я усе подужувати...
Тільки для того щоб,
від краю аж до краю
-- від Чорного моря
та від водів Дунаю,
могутніми крилами усе обсягати...

4 грудень 2007 р.