Poema da gare de Astapovo

Poema da gare de Astapovo
Поема бразилійського поета Маріо Кінтана
На португальській мові

Поема станції Астапово
Переклав Микола Щома

Старий Леон Толстой утік із дому
як уже мав вісімдесять років --
Він хотів умерти на станції Астапово!
Звичайно він сів на старій лавці
-- із таких постарілих поліруванням вжитку,
що знаходяться на кожній бідній станції світа,
притулені до голої стіни...

Він сів... сумно усміхнувся
задумав про щось:
в усім своїм житті
осталася йому одна лиш своя Слава,
такий безцінний торохтільник, повний камінчиків
та кольорових стрічок,
в ексклиризованих руках якогось дуже старого!

А смерть же,
його побачивши у ту годину
на станції безлюдно,
подумала що він був там для зустрічі із нею...               
А він сидів там тільки щоби відпочити тихенько!..

Смерть же приїхала на своїй старій локомотиві.
(Вона завжди приходить по годині незнаній...)
Та старичок можливо нічого і не думав про таке;
тай можливо що він тоді умер щасливо: він утік...
Він утік із дому...
Він утік із дому, як уже мав вісімдесять років буття...

Не усі реалізують старі сни свойого дитинсва!