Poema XIX
Бразилійського поета Маріо Кінтана
На португальській мові
Поема XIX
Переклав Микола Щома
Моя смерть родилася, коли на світ прийшов я.
Розбудилася, забелькотіла щось, виросла зі мною...
У двох, ми разом танцювали під місячним світлом
на маленькій доріжці, біля якої я проживав.
Вонаж уже не така, якою була раніше,
що з неї сміялися; збіднів я, тоже живу загублення!
Проте, іще тепер, і зараз я почуваю її близенько,
серйозна та любенько, слухає усе що я її кажу:
Ти є моя кохана і чарівна й давно Обіцяна,
не знаюж я коли буде наше славне весілля;
чи може просто нині... чи на прикінці довгого буття...
А години проминають марно, здуріло абож і сумно...
Алеж дуже харашо що, у середині таких усіх годин,
я маю змогу думати про тебе... та знати що ти існуєш!
Poema XIX
© Copyright: Микола Щома, 2009
Свидетельство о публикации №109091004095
Свидетельство о публикации №109091004095
Рецензии