Смерть для поета
Фіалка! Твій кольор пурпуровий
катовує мій погляд. Здається то,
неправда хай! -- у смертельні я...
Дехто сумує, багато ж і плачуть;
Чьомуж то дух мій не впів дня?..
Дивлюся у гору, там небо темніє.
З кожних боків, я шум чую вітрів!
Це не вітер; дується безнадія віків.
Там син умирає любимий. Плаче,
заморена мати, за хлоп"я. Улетів!
Година прийшла. Покликаний був.
Відійти найскоріше потрібно стає.
-- Ні плачі, тай ніщо не задержить
убігати в далеку дорогу, у забуття.
Надаремно хай плачуть. Почуття!
Фіолетова квітка, красивий кольор!
Арома твоя хай приносить нам сон
найкращого в світі життя... А тоді,
як залишимо нашу земну вітчизну,
зірка духом фіалки хай сяє щодня.
Смерть для поета
© Copyright: Микола Щома, 2009
Свидетельство о публикации №109090705546
Свидетельство о публикации №109090705546
Рецензии