Стемнів екран. Не знаю, що сказати...
Вона ж чекає. Вимкну апарат.
Спокійно, голос не тремтить, не плакати,
Так вчили Ескулап і Гіппократ.
До біса вашу всю деонтологію,
як тут межа між смертю і життям!
Чомусь хустинка стала враз вологою...
Вона ж чекає. — Як моє дитя?
Вродливиця знервовано і знічено
переплітає пасемця коси.
— Чорнобилем твоє дитя скалічене.
Хворітиме. Не хочеш — не носи.
Зіщулилась, неначе зараз битимуть:
— Не дам. Чекала. Буде те, що є.
Нехай народиться, а я його любитиму,
скалічене чи хворе — а моє!
Вона пішла, схиливши горду спину,
з тепла в оту зимову заметіль
і понесла не свій, а України
на покоління невгамовний біль.
З циклу Палата 6 Зоряна
© Copyright: Леся Романчук, 2009
Свидетельство о публикации №109090406155
Свидетельство о публикации №109090406155
Рецензии
Вибач, що спіткнувся "сказати"/"плакати" ???
Закінчення просто обпікає...
Юрий Лазирко 30.09.2009 23:37 • Заявить о нарушении
Закінчення просто обпікає...
Юрий Лазирко 30.09.2009 23:37 • Заявить о нарушении
Юрась, правда, сптикає. Я через таку гіркоту писала, що якось то ковтнула, не вдавилася. Але треба подумати... Дякую.
Леся Романчук 30.09.2009 23:57 Заявить о нарушении
Леся Романчук 30.09.2009 23:57 Заявить о нарушении
На это произведение написано 7 рецензий, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.