Спомин

Спомин минулого

      Не дуже яскраво, але щось памятаю;
      був я дитина тоді — мав сім років,
      це доре я знаю, бож мама казала мені.

      В селі невеликім жили ми спокійно...
      Не село-ж там було, а хутір Щоми.

      До уїзда Зінків підпадав він
      у Грунській, Полтави, волості.

      Як дівчина-юначка була ще
      моя мама до школи жінської ходила
      - "начальна народна школа жіноча"

      і успішно, першого вересня в 1909,
      досвідчення своє получила.

      Бразуль, представник шкільного совіта,
      шкільний документ цей під № 469,
      у присутні тьрох свідок совіта, підписав.

      Козак Полтавець Нестеров
      і селянка Мотря із дому Колач,
      батьки моєї мами були,
      про них не памятяю вже нічого
      - а серце рветься, хоч і плач...

      Афанасій Феодорович Щома
      мій батько — великий герой!

      Пересліджений, ховався як міг
      аж до землі бразилійської вбіг...

      Не бажав він партійцем ставати,
      любив Україну і хотів зберігати
      волю її — та за неї навіть вмирати,
      присягу прийняв у повстанчій сімї...

      У просторах Росії ховався,
      але для ворожої сили не здався!

      Сорок пятого року приїхав додому,
      обійняв сильно нас і нашу мамусю...

      Нас було двох дітей — я та Маруся сестра.
      - Збираймося скоро, часу не втрачаймо.
      Як швидше все наше тут залишаймо!

      І так ми дороги чужі упізнали
      - аж до бразилійської свободи пристали.

      30 червня 2007 р.