Без масок

Ти - мій Адам. З фантазій, мрій та крові.
Ти - перший на землі, що зветься Серцем,
Створив мене й ці очі волошкові,
Що не дають тобі заснути. Де це
Подівся змій - спокусник чи...спаситель,
Що прожене тебе з мого Едему?!
Чи, може, ти - казковий небожитель,
Не відчуваючий ні радості, ні щему?!

Ти - мій Колумб з прихованими хистами,
Що йшов до іншої спочатку й, врешті-решт,
Знайшов мене. Багато пристаней
Минув. Повір, я їх минала теж...
Привозив мені сукні й парусину -
Авжеж, червону - для замріяних вітрил.
Але...подарував би краще сина
З волоссям кольору совиних крил.

Ти - своєрідний Мєндєлєєв. Ненароком
Ти у мені відкрив чимало елементів,
Які не розгадав ще жоден поки:
Мрійливість, нелюбов до компліментів,
Потребу жити - задля когось, не для себе,
Писать листи. Вірші і заповіти...
На тілі твому бачити, як в небі
Сузір"я з родимок. Метеорити...

Адам привчить до первісного побуту,
Колумб навчить мене морському бою,
А хімік замість щастя знайде добуток.
Не будь ніким із них - лише собою:
З колючою щетиною. Вродливим.
Противником вразливості і квасу.
Хоробрим. Мужнім. Іноді - лінивим.
Люблю тебе. Оригінального. Без масок.