Я дивилась на море, а море дивилось на мене,
І душа розчинялась у хвилях живої води…
А за обрієм сонце поволі котилось зі сцени,
І уява творила до нього рожеві мости…
Я дивилась на море, а море дивилось на небо,
Чи то небо не зводило з моря глибоких зіниць…
Тільки хвилі сумні привертали увагу до себе,
І здавалися зайвими крики розгублених птиць...
Чи тепер я насмілюся просто покинути все це,
Так спокійно, байдуже, без жодних тривог і зусиль?
Я дивилась на море… Тужливо стискалося серце…
І в мені назавжди залишилась мелодія хвиль…
Море...
© Copyright: Катруся Матвийко, 2009
Свидетельство о публикации №109083107258
Свидетельство о публикации №109083107258
Рецензии