Заздрiсть

…Заздрість людська – то великая сила!
Уже не одного прийняла могила,
Хто під «приціл» своїх «друзів» попав,
Втратив усе і у муках сконав.

Заздрісник вколе, вкраде і нагадить,
Тільки щоб серце мерзотне розрадить.
Бо все, що сприймає крізь очі у душу,
Її пожирає, мов черви ті грушу.

Заздрісник хоче і грошей, і влади,
Слави, коханок, вина водоспади,
Машини, картини, небесної вроди,
Державні, із золота, винагороди…

Він хоче усе, що лиш є у сусіда,
Він ладен сусідом своїм пообідать.
Вкраде – у вдови, відбере – в сироти,
Державу зруйнує - заради мети.

Пролізти нагору, усіх подушить!
Щоб підлі бажання свої вдовольнить.
Щоб бути – найвище!! Найближче до Б-га!!
Щоб вище ніж він – вже нікого й нічого!!!

Та тільки-но заздрісник щось получає -
Отримане миттю свій смак утрачає.
Стає - мов могильная гірка земля,
І заздрісник голод свій не вдовольня.

І далі він буде хапати і жерти,
Із заздрощів ладен він буде померти.
От, бідна, людина! Хоч має багато,
Та буде життя усе - порох жувати…