Земля древлян - укр

Де річка Уж змією бистро в’ється,
Де лілії жовтіють на воді,
Ліс-березняк від вітерцю сміється,
Берези, наче діви молоді,
Свою цнотливу вроду ніжно кажуть,
Створивши рай на стомленій землі…
Та все ж найбільше ця краса заважить
Для тих, хто виріс поряд у селі.
Біжать, біжать стежки в село до хати,
Де мальви білих вікон дістають,
І заглядають в шибку до маляти,
Не даючи маленькому заснуть.
Вирує річка на старенькій греблі,
Несеться оповитий лісом Уж
З землі древлян в степи дніпрові теплі,
Ховаючись у Прип"яті чимдуж…
Земля поліська – дивна і прекрасна,
Краса твоя народжує пісні!
Всміхається до тебе сонце ясне,
Щоб розцвітала раєм навесні,
Березовим своїм поїла соком,
Фіалками розбуджувала зір…
Поліщуки по ній прямують кроком
Із давнини віків і до сих пір.
Шумить, шумить  під небом дуб кремезний –
Він бачив стільки горя і добра…
Хай між дубами пролітають весни,
Та сходить понад ним все та ж зоря!
Прапрадідів моїх біленькі хати
Бува, насняться… і в однім із снів
Побачу навіть, як старенька мати
В печі обід готує для синів.
Поліська врода і поліська сила
Є у її синочків дорогих -
Для долі мати легінів зростила,
І  щиро Богу молиться за них.
Земля древлян – душі моєї втіха…
Могил високих строга самотинь…
А біля них так сумно і так тихо –
Почуєш навіть, як кружляє тінь,
Як падають в траву яскраві зорі,
Рожеве сонце котиться у ніч…
Хай, Господи, цей край минає горе!
Хай буде щастя! Хай лунає сміх!