Геолог - нетип чна стор я

ГЕОЛОГ
(розповідь віршем)
Розділ I.
Як намір добрий то і жити добре
Як працею ламаєш серце горде
Як полюбляєш вибрану роботу
Здобудеш зрештою собі винагороду

Там, де за стодолом сонце сходить
І дуб кремезний пагін родить
А пташки літають з вітром в змові
Де милуєшся природою в розмові
Там затишний ліс “при боці” маєш
Де росой обличчя умиваєш
Рано вранці як прогнавши сон ти
Сонце  ледь сягає горизонту
А пахучі трави тішать око
Оживаючи повільно крок за кроком

10Поступово стрімко набувають колір
Розквітають квіти, наче зорі
Череда виходить на сніданок
І співає півень – кличе ранок
Вже господар при роботі зранку
Для бадьорості уживши хмеля чарку
Ранній морок поступово сходить
Вже скоріше сонечко виходить
Не угледиш більш на небі зорі
Оживає все помітно і поволі

20Вже й Мирко, що спав на свіжім сіні
Очі відімкнув, почувши півня
Й крик господаря гучний, потужний, славний:
“Прокидайтесь, пане Мирославе”
 Мирослав протер руками очі
Геть прогнавши сон на ноги скочив
Потягнувся й гучно позіхнувши
Неквапливою ходою на двір рушив
Одягнувши камуфляжку літню
І кивнув господарю привітно

30Потім встала господиня файна
Одягнулася у звичне літнє вбрання
Вибігла, минувши стрімко ґанок
Готувати їжу на сніданок
Півгодини господиня вправна
Готувала на сніданок страви
І господар голосом ласкавим
Запросив до столу Мирослава,
Що курив на лаві “самокрутку”
І лагодив речі для маршруту

40Потім знов зарікся покуривши
І пішов до столу всівся звично
Потім Богу гречно помолився
Із цебра води набрав, напився
Біля стінки і вікна напроти
Їв і думав про свою роботу
Попоївши видав дяку пані
За сніданок і за страви файні
Взяв він речі, що лагодив нині
І повільно вийшов на подвір’я
 
50Взяв з собою воду, хліб і сало
Цибулину, щоб смаку додала
І поклавши провіант у торбу
Вийшов із подвір’я на дорогу
І заткнув він молоток за пас шкіряний
І пішовши вздовж дороги прямо
Радий тому що немає спеки
Звернув на схід він, як араб до Мекки
Йшов він впевненно бадьорим кроком
Й стиснув молотище, що за боком

60Йшов він довго і скелю побачив
Враз на карті точку ту зазначив
Сівши швидко описав породу
З неї відлупав  шматок на пробу
 Написав на нім він точки номер
І зазначив в книжці зламу колір
Потів вклав той камінь у торбину
І закинув торбу ту за спину
Для Мирка це звична процедура
І така в геологів натура

70І пішов він далі неквапливо
Знов повторював цю справу дивну
Знов лупав він камені міцнії
Знову щось писав у книжці сірій
Знов вантажив в торбу те каміння
Те робив, що знає, те що вміє
 За п’ятихвилинним “перекуром”
Виправляв щось в книжці, брови хмурив
Стукав себе кулаком по лобі
І сидівши думав, як мудрець на Сході

80Ось вже сонце в повну силу сяє
І на землю спеку наганяє
І Мирко зробивши все що мав
Вже зворотнім шляхом прямував
Витирав щоразу краплі поту
Заробивши за таку роботу
Відчуваючи також приємну втому
Йшов до свого “сезонного” дому
Де його чекає сіно м’яте
Так непомітно він дійшов до хати

90Жагуче, жовте, сонце літнє
Що усміхається занадто вже привітно
В цей час обідній й пообідній теж
В зеніті сонце і не знає меж
Його завзяття і палючий промінь
Палає дужо як багаття пломінь
В цей час усякого вода рятує
Багато її в річці , що чарує
Запрошуючи у свою стихію
Як санце палить всяк про неї мріє
100Та миттю пригадаєш як зима настане
Це сонце і так прикро стане
Що згаяв ти його тепло привітне
Що рясно і так щедро лєється влітку
 
 Мирко уже в дворі звільнивши плечі
Від торби, що була доречі
Лиш при маршруті зараз не потрібна
В цей час цому потрібна їжа ситна
І відпочинок від важкої праці
На лаву сівши так собі тлумачив

 110Поїв борщу, у затінку полежав
За хмарами рідкими мить постежив
Узяв рушник (до річки він зібрався)
Пірнувш в воду добре покупався
Облюбувавши місце для рибалки
Бо він рибалити любив ще змалку
Помислив ввечері піти на річку
І посидіти з вудкою під нічку
Щоб відпочити тілом і душею
А може й рибки наловити на вечерю

120В цей час господар правив у господі
Він порався в дворі і на городі
А господиня птаство годувала
Свиней і коней просом пригощала
Як сонце ледь осіло вже під вечір
Господар взав сапу свою на плечі
Пішовши на город почав полоти
І господиня ладна до роботи
На пару з ним почавши зволікання
З землі плодючої шкідливого бур’яння

130І Мирослав, що тинявся без діла
 Узяв сапу і нагострив уміло
Не може довго бути без роботи
Також вже на город пішов полоти
За жартами і розмовами при праці
Так швидко плинув час, а значить
Вже треба зупинити цю не хитру справу
І на вечерю готувать потраву
Як водиться се жінки є робота   
Чоловіки ж пішли на річку жваво й гордо

140Ось вже зорі ледь з’являються на небі
Лиш сліпий би їх тоді не вгледів
І рибалки вже на березі сиділи
І вудилища у воду вже вмочили
Й терпеливо рибу лиш чекали
І про день прожитий розмовляли:
“ Що Мирко, як там каміння жиє,
Чи усе зазначив в книжці сірій,
Щось знайшов чи золото чи срібло?”
Запитав господар й усміхнувся вітно

150”Як там є аналізи покажуть –
Мирослав у відповідь му* каже –
Зараз вам сказати то не можу”
“ Най тобі Господь в тім допоможе”
За розмовою і час ішов квапливо
Та і риба до гачка йшла сміло
Так карасик й коропець в відрі з’явився
Бо не в тому місці опинився
На гачку побачив свою страву
Але сам потрапить до потрави

160Скоро місяць виріс там де зорі висять
Та й зірок уже на небі аж до біса
А рибалки з рибою пішли до хати
І сиділи з дітлахами грали в карти
Дітлахи у пана грати вміли
Було в нього двійко хлопців і дівчина
Зо два рази Мирка дурнем залашили
Й між собою жваво гомоніли
Але зараз риби запах всі зачули
І у шлунках голод враз відчули

170Рибу ту усі почастували
Разом із картоплею й грибами
І наївшись досхочу пішли до хати
Та й Мирко пішов на сіно спати
Бо любив природу і повітря свіже
І як пісня солов’я  вночі колише
Так думки що мав усі полишив
І заснув в нічній приємній тиші
Щоб набравшись сили завтра знову
Йти й вступати з каменем в розмову 

180Ніч була та прохолодна, тиха
І для тіла втомленного втіха
Для душі були лиш сни прозорі
А для неба і землі світили зорі
Все поснуло і дерева й трави
Звірі й люди, і річки, і стави
Все, що вднину жваво гомоніло
Зараз спало й різні сни гледіло
І лиш гади й звірі, що заснуть в світанні
Повиходили на полювання

190Завтра все прокинеться, проснеться
І на кола звичні повернеться
Все повториться із точністю напевно
День у день все буде це буденно,
І не ново, звично то для люду,
Але був момент який повідать буду,
Що зокремився і що уваги вартий
І зламавший плин речей стандартний
Як то сталося по часі видно буде
Слухайте розв’зку, добрі люди.

200Ось вже серпень – швидко час летить
І все літо враз пройшло, як мить
Й хоч серпень то останній його місяць
Та частіше хмари небо місять
Все частіше дощ лякає блисковкою й громом
Осінь наближається вже стрімко й скоро
І хоч теплих днів іще достатньо буде
Літо бабине у вересні прибуде
І збиратимуть всі зділий урожай
Як пожовкне листя згине гай

210Якось Мирослав уставши рано
Що скінчив роботу свою вправно
Захотів відчути свіжість вітру
На коня сів і помчався стрімко
Попросив коня того у пана
Як сідло поклав свого жупана
І помчав, як той козак в давнину
Обнявши  худобу за спину
Й свіжий вітер у обличчя дув
Що хотів те, власне, і відчув

220Як хороше і дивно запах волі
І радий є Мирко з такої долі
Що вправно й мудро так розпорядила
Й геологом його так то зробила
Хотіли ви почути ту розв’язку
Що я обіцяв при закінченні цей казки
Її немає – розповідь скінчилась
Поставивши три крапки рука поета зупинилась
Так можете домислити фінальну сцену
Як дозволяє вам уявлення система

EPILOG
Кінець не може бути лиш одним можливим,
Фрагмент з життя –  його попросту середина.
На ноті я такій закінчу добрій,
 Не розчаровуючи почуття твої, добродій.
Хоча тебе, можливо, читачу розчарував,
Як розв’язання вдале вам в кінці пообіцяв.
   Щож я змінив свої думки – моє це право!
Рядки останні впорядкую вправно
Без пафосу, тихесенько  покину сцену,
І злісно ви не вказуйте на мене.
   Сподобався цей віршик не короткий –
 Тож не даремно витрачав я час, пишучи дані строки
Як ні – то при охоті краще щось напишу,
За тему виберу історію вже іншу
І певний досвід матиму наразі,
На всі не вдалості не маючи образи.
Знов запірну у дію з головою
І знов писатиму не маючи покою.
Знов вільний час я витрачу на твори,
Що викресають іскри певної, можливо, непокори.
Гучні слова –  ця якість всім властива!
І визнати так просто і сміливо
Про свої схильності і чи зрадливі вади,
Так вміло змалювати не моральнії засади,
Не кожен згодиться звернуть на себе світло товариства
І зняти з себе напускної святості намисто.
А творча так людина – поет, письменник чи музика
Всю душу свою  вам показує, хоч дико
І, часом, навіть трохи божевільно
Здається спостерігачам зі сторони...
як звук жахливий видає невчасний брязкіт рваної струни
І  автор, захопившись так  думками недоречно,
Відтягуючи термін скінчення вірша, і значно
Наповнив пустотливий жанр вірша відлунням пошматованого серця,
 Змінивши напрямок вірша цим, і додавши трохи солі й перцю
Під хвіст крилатому коневі, аби останній стрімко відлетів
І при такому разі Wjaczek M. закінчити цей вірш зумів.