З крайностей в крайності,
і ніби так і треба,
Нічого не приваблює,
ні відчуття смаку.
ні колір неба.
Нема бажання говорить,
Ані хвилини щастя,
От тільки серденько болить,
Та що ж це за напастя!?
От тільки думи мої злі,
Душа від ржавчини сочиться,
Десь може тільки у ввісні,
Мені весна яскрава сниться!
Десь може й сильні відчуття,
Та тільки не тепер. не зараз,
Згоріли теплі відчуття,
Димлять ще свіжі рани!
Блистять від сліз на сонці очі,
А з вуст лунають слова фальшиві!
Щоранку, вдень і кожної ночі,
Я розумію, що я гину!
Я розумію життя спливає,
А ще потрібно стілки вспіти!
Тихенько голос мій лунає!
Кричить! Живи! Потрібно жити!
З крайностей в крайності!
То ж я вже майже звикла!
І запах кави оживляє.
А на столі розквітла квітка!
З крайностей в крайност
© Copyright: Юлия Минка, 2009
Свидетельство о публикации №109082003116
Свидетельство о публикации №109082003116
Рецензии