Любов?

Чи  це  любов?  Не  знаю...  Але  -  яке  завзяття!...

...Темна  ніч  на  село  опустилась,
Вовк  протяжно  провив  на  болоті,
Я  тихенько  стою  серед  хати,
І  вдягаю  резинові  боти.

Я  піду  у  ліс  чорний  і  сивий,
Буду  в  нім  як  примара  кружляти,
Буду  квітку  шукати  чарівну,
Щоби  милую  –  причарувати.

Може  зблисне  вогнем  заповітним,
Що  і  силу  дає,  і  багатство,
Чи  сховається  в  мороці  ночі,
Як  потухле  холодне  багаття…

Повернусь  тоді,  мокрий  і  змерзлий,
Сумувати  до  дому,  до  хати,
І  за  милою  буду  тужити,
Та  надію  на  краще  плекати.

А  сусіди  дивитися  дивно
Будуть  в  спину  мені  рано-вранці,
Будуть  пальцем  у  скроні  крутити,
Що  вони  розуміють,  заср—ці?

Чом  вважають  мене  божевільним  -
За  мою  заповітную  мрію?!
Що  ходжу  по  лісах  і  шукаю?!
Що  плекаю  на  щастя  надію?!

Ні,  не  кину  шукати  я  вогник
Диво-цвіту  чарівного  зілля!!!
Бо  якщо  не  знайду  його  в  грудні,
То  мій  лікар  -  відмінить  весілля…