Ну, найсправжнiсiнький полковник

Ви будете сміятися, панянки і панове,
Мене подивувати нині важко.
Та от його побачила у залі випадково,
І серце враз затріпалось, мов пташка.

Він був такий – о, містер Досконалість!
Що елегантності, що шарму повен.
Коротше, я на задні лапи впала –
Ну, ідеал, ну, найсправжнісінький полковник.

Ви, мабуть, не повірите і будете сміяться,
Та я співала лиш йому одному,
А потім удалась до непристойних махінацій,
Щоб саме він мене відвіз додому.

Він був такий – о,  як від нього пахло!
У темних окулярах, загадковий!
Коротше, я на задні лапи впала –
Ну, ідеал, ну найсправжнісінький полковник.

І корок від шампанського враз вистрелив у стелю,
І вечір так чудово починався,
Та от, коли лишилося два кроки до постелі,
Мій пан полковник різко завагався.

Він ухопив порожню пляшку в руки,
І враз заплакав, як мала дитина,
І став оповідать про свої муки,
Його дістали діти і онуки,
Собака, кицька і колишні дві дружини,
Ну, а от я йому, як муза, як зоря,
І він від пристрасті то тане, то згоря,
Коротше, я і є його кохана половина.

А далі пан щомиті став літать до туалету,
Казав, що має з тим якісь проблеми,
І вихопив з штанів – ні-ні, не те, а... пістолета,
Волав: ”Перестріляю всіх! Бабів окремо!”


Він був такий – о, містер Досконалість!
Що елегантності, що шарму повен.
А так усе чудово починалось!
Ну, ідеал, ну найсправжнісінький полковник.

січень 1996