Аби роздати потім у папері,
що мало місце розростися в колах,
я сіті серця у нічнім етері
розпавутинював. Ловився голос,
лелітками мінявся срібноперо,
немов дозбирував кришки зо столу.
Коли викидував улов на берег,
то усвідомлював наскільки голо,
пустинно вимальовувалось кредо,
вело повз дюни часу, де оаза
чи видиво розпаленої втіхи.
Там вулики – слова, уста – із меду,
нектару рай для снів та богомазів,
там, де поезія – мовчи і дихай.
17 Серпня 2009
Сонет XV
© Copyright: Юрий Лазирко, 2009
Свидетельство о публикации №109081706777
Свидетельство о публикации №109081706777
Рецензии