Постать юна, темна ніч,
Так багато протиріч,
Знов долоні доторкнуся
І на попіл спепелюся!
Де я? Знов мене не чути…
Як я можу все забути?
Як я можу далі жити,
Як не смію час спинити?
Заблукав в очах її
Я до ранку… Солов’ї
Розбурхали, наче море,
На душі не щастя – горе!
Горе, що знов не побачу,
Що для неї мало значу,
Що втрачаю я невпинно
Що зцілити світ повинно!
День прийдешній зігріває,
Тільки серце моє крає,
Те, що знов настане ніч,
Але вже без протиріч!
13.08-14.08.2009 р.
НIЧ
© Copyright: Вячеслав Нетецкий, 2009
Свидетельство о публикации №109081405679
Свидетельство о публикации №109081405679
Рецензии