Посвящение школе

 (Вступ)

Дитинство минає, мов казка для нас,
Кудись поспішає невтомний наш час.
Кудись він біжить і не знає куди,
В минуле ведуть його світлі сліди.

Он школа стоїть, іще молода.
До неї уперше біжить дітвора.
Малята ідуть на свій перший дзвінок,
І вчитель веде їх на перший урок

А он випускник на лінійці стоїть,
Він цінить уже у житті кожну мить,
Він чує той сміх, що довкола луна,
І смуток, і радість в очах промина.
- Чому? – запитаєте може в нас ви,
- Чому привели нас сюди ці сліди?

( пауза )

Є світ, у якому веселка барвиста.
Цей світ ми звемо всі -  країна дитинства
У неї свої є накази й труди,
І правлять там добрі лише чаклуни.
Вони нам дарують поради й знання
І серцем своїм душу нам зігріва.

Повітря в країні прозоре і чисте:
Там мрії літають веселі, барвисті,
Там перше кохання до когось прийшло,
Там дружба і смуток,
Там щирість й добро.

Цей край називаємо просто ми – школа.
І звуть її так усі люди довкола.
І кожен з людей, хто пройшов шлях тернистий,
На світ ось цей вийшов з країни дитинства.

( пауза )

Та час проминає так швидко, на жаль,
І ось настав час нам сказати „прощай”.
Останній наш дзвоник уже пролунав,
Екзамени всі випускник уже склав.
А в оці чомусь є сльозинка іскриста:
„Не хочу лишати країну дитинства”.
Не хочу казати я слово „прощай”
Ні вчителям, класу, ні школі...
На жаль,
Наш шлях іде далі, за межі іскристі,
Та ми не забудем країну дитинства.

( пауза )

Мої вчителі, моя рідная школо,
Всіх Вас ваші діти не забудуть ніколи.
Хай час проминає, та це не біда.
Він Вас не задіне, бо Ви – чародії.
І в Вашому світі живуть наші мрії.
Ми будем вертатися якось до Вас
У сні й на яву. Нехай біжить час...

Хай ми виростаєм, й летим ми далеко,
Як в теплі краї відлітають лелеки.
Та хоч би яких досягали вершин,
Залишиться рідним нам край лиш один:
Там озеро є, що туманцем повито,
І лісом зеленим там землю укрито,
Там школа стоїть, що дітям всім рада,
Країна з гербом яблуневого саду.

( програш заключний)   



P.S.: Посвящение положено на музыку "По воздуху" композитора Земецкой Галины