Русалчин смуток
Важкі ці спогади та первородний гріх.
До сховищ вічності відшукувала коди,
Але щораз вона верталась за поріг.
Ти ж розчинялося в химернім небокраї,
І хмари танули від погляду очей.
Так сильно прагнула душа її до раю,
Та й билась пташкою о марево ночей.
Ти огортало цю русалчину самотність,
Тремтіло й тужило, як плакала вона.
Хоч попри всю її природну надприродність
Незрозумілим її смуток проминав.
А на світанку перетворювались сльози
На ті перлинки, що приховувало ти.
І їх приносили на берег альбатроси,
Мов листоноші-запечатані листи...
(11.08.09)
Свидетельство о публикации №109081400369
Юрий Гардаш 05.11.2009 15:43 Заявить о нарушении
Алёна Губина 05.11.2009 18:49 Заявить о нарушении
Юрий Гардаш 07.11.2009 10:09 Заявить о нарушении