Підступної втоми буденний тягар нависає,
Розчавивши спокій квітневої чистої ночі.
Кутків потаємних нахабно, як завше, сягає,
Фіранками сірого мороку пнеться на очі.
То так вже судилось мені - не срібло, не обнови
Отримати в спадщину, i не красу незрівняну -
Дістала на спомин саме лиш ім’я полинове,
Безсоннiї ночі, та в грудях скривавлену рану.
I знов не мої мені спомини серденько крають,
Cповитоє жахом, в кімнаті холодній i темній,
Бо то ж не прабабцю із сином - мене заривають
На Бабинім Ярi живою в зґвалтовану землю.
Памяти прабабушки
© Copyright: Полина Драбкина, 2009
Свидетельство о публикации №109081304127
Свидетельство о публикации №109081304127
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.