33. Демiургу

Чому нам потрібне все найбільше?
і все нездоланне вважається кращим?
Та хіба дихати на повну не важче,
ніж іти по сходинках небуття,
що помилково вважається кайфом?

І хто ти такий, щоб звинувачувати світ
за те, що він не озирається на тебе,
за те, що ти для нього лише краплинка...
лише сльозинка, ледь помітна лінія
на полотні всесвіту...

Від чого ще могли б зажуритись нарциси,
як не від того, що для когось є щось важливіше,
ніж кумедні іскорки теплого подиву -
маленькі зірочки, руйнівники власної долі,
міфічні створіння, закохані у мистецтво гри.
Неосяжної гри у самих себе!

Відважні, безсоромні квіти...
Так боляче дивитись на ваші пелюстки
і так хочеться, час від часу, просити пробачення
у Сонця! За те, що я одна з вас.
За те, що такі саме питання
не дають щиро посміхатись...
Королева свого мертвого світу -
безсоромних ідей і бажань
стати кращою...

Щоб одного дня назавжди причарувати тебе -
невідомий деміург безкоштовного щастя...
на всіх...

 il faut que tu respire!

24 февраля 2009