Часом я йшов на обманну зорю,
Часом – цілком навмання, як сновида.
Часом, уже забував, що горю,
Світлих сердець неприкаяний митар.
Тільки завжди був зі мною мій меч,
Наданий небом гвардійцю кохання,
Щоб пронести головне – всупереч
Думці, що вже не настане світання.
...Знову іти, позабувши про страх,
Тіні самотності, пута розлуки,
Ставши зітханням на милих вустах,
Змучену душу прирікши на муки.
Укр-3
© Copyright: Акриус, 2009
Свидетельство о публикации №109081103769
Свидетельство о публикации №109081103769
Рецензии